Виховання культури гідності дітей

Виховання у сучасних умовах ставить перед педагогічним колективом нові задачі, а саме: виховати активну творчу особистість, яка буде здатною до саморозвитку та самовдосконалення. З огляду на це, гідність є базовою гуманістичною цінністю, що відображатиме уяву про цінність будь-якої людини як моральної особистості. Основний акцент  робиться  на свідомому ставленні людини до себе та ставленні до неї оточуючих  і суспільства. Підтвердженням цього є основні положення в законах України «Про освіту», «Про загальну середню освіту», Національній доктрині розвитку освіти в XXІ столітті, Концепції виховання гуманістичних цінностей учнів загальноосвітньої школи, Програмі виховання дітей та учнівської молоді в Україні, Конституції України та інших не менш важливих державних та нормативних документах.  У  них йдеться про створення такої системи виховання, яка б сприяла нашим вихованцям постійно духовно самовдосконалювати свою особистість, формуючи при цьому інтелектуальний та культурний потенціал нашої нації.

У 2011 році наказом Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України від 31 жовтня 2011 р. № 1243 затверджено "Основні орієнтири виховання учнів   1-11 класів загальноосвітніх навчальних закладів України", у яких зазначені концептуальні засади виховання учнів. Головною домінантою виховання в загальноосвітніх навчальних закладах, як зазначено в документі, має стати формування в учнів ціннісного ставлення до навколишньої дійсності та самих себе, а метою виховання - становлення морально-духовної, життєво компетентної особистості, яка успішно реалізується в соціумі як громадянин, сім'янин, професіонал.  

Чи є актуальною  проблема формування культури гідності? Так, звичайно є! Адже  вектор розвитку України напрямлений на утвердження незалежної, демократичної суверенної і правової держави, основною метою якої є народження української нації та виховання такої особистості, яка б могла бути успішною в цій державі, принести їй користь, вміти відстояти  національні інтереси та піднести себе на вищий рівень. Українці прагнуть  пізнати  всі принади євроінтеграції, відчути себе повноправними господарями країни, яку поважатимуть у світі за дотримання свободи і прав людини. Тим більше, що все це гарантовано нам  Конституцією України, в якій задекларовано, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека є найвищою соціальною цінністю. Стаття 21 наголошує, що всі люди є рівні і вільні  у своїй гідності та правах, а стаття 28 – що кожен має право на повагу його гідності. Прикро, що у реальному житті діти  спостерігають порушення дорослими цих норм, у зв’язку з чим у них зникає мотивація до навчання, коли здобута освіта стає нереалізованою, виявляється невпевненість у завтрашньому дні, бажання виїхати з рідних країв до цивілізованих держав, де встановлені інші європейські стандарти. Особливо гострим це питанням є для жителів села, в якому сім’ї залишаються наодинці зі своїми проблемами, бо немає роботи і найближчому майбутньому її не буде. Батьки виїжджають за кордон на заробітки, нехтуючи вихованням дітей, переслідуючи лише одну мету – забезпечити достойне матеріальне становище. Сучасний інформаційний простір дає змогу дітям не просто поцікавитися європейським життям, а й порівняти його з нашим рівнем.  Проведене анкетування декілька років назад в старших класах показало, що 60% учнів бажали реалізувати свої знання за кордоном, бо не бачили перспективи на гідне життя в Україні, при цьому вважали себе патріотами держави. Враховуючи останні події на сході, як не дивно, але цей відсоток значно знизився, що засвідчує підвищення патріотизму та бажанні відстояти інтереси своєї держави. Дивлячись на європейський стиль життя, у дітей зростає розуміння того, що людина є найвищою соціальною цінністю, яка прагне поваги до своєї гідності, з’являється бажання бути не засобом збагачення для окремих обранців, а творцем своєї долі. В.О.Сухомлинський зазначав, що в людському світі є безліч доблестей, але одна доблесть є вершиною людяності – це почуття власної гідності. Право на людську гідність є невід’ємним правом кожної людини, яке зафіксовано у «Загальній декларації прав людини», прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН і ратифікованій Україною. Завданням вчителя є сформувати у учнівської молоді: людську гідність (Я – дитина, людина, європеєць, представник людства); власну гідність (Я – учень, майбутній спеціаліст, нащадок і продовжувач роду) та національну гідність (Я – українець, патріот своєї країни, творець своєї держави). Реалізації поставлених завдань сприяє особистісно орієнтована теорія виховання І.Беха. Автор розглядає гідність як надцінність, основу духовної свободи і наголошує, що благородна ідея про людину як найвищу цінність, яка плекалася протягом тривалого часу, може бути реалізована тільки в практичному утвердженні культури гідності, тобто важливим є зв’язок «Я-Я», «Я – Ти», «Я – суспільство, нація». Оскільки саме визнання людини найвищою цінністю, а її права пріоритетними, характеризує найвищий рівень сучасної цивілізації, то можна прийти до висновку, що культура гідності є не що інше, як ціннісне ставлення особистості до себе та інших, а це і є одним із напрямків виховання за  програмою  "Основні орієнтири виховання учнів   1-11 класів загальноосвітніх навчальних закладів України". Видатний педагог В.О.Сухомлинський говорив, що «корінь гідності - в благородних переконаннях і думках» та «гідність – це мудра влада тримати себе в руках. Благородство людської особистості виявляється в тому, настільки мудро і тонко ти зумів визначити, що гідне і що негідне. Гідне повинне стати самою суттю твоєї духовної культури, негідне нехай викликає у тебе презирство і огиду». Важливо донести до дітей ту думку, що гідна людина – це та, яка перемагає у собі неприязнь та упереджене ставлення до оточуючих і намагається всіх зрозуміти. Гідна людина не буде звинувачувати інших у своїх неприємностях, вона знайде вихід з проблемної ситуації, не робитиме нічого такого, що є принизливим для людини не тому, що хтось це побачить, а з самоповаги до себе.    

Наша школа працює над проблемою «Виховання духовної культури школярів на засадах етнопедагогіки».    Вже у вестибюлі навчального закладу дітей зустрічають слова зі стенду: «Школа – це: можливості –  використай  їх;

знання – здобувай їх; любов – розділи її; честь – заслужи її; мудрість – досягни її; поради – скористайся ними;  дисципліна – дотримуйся її;  твої найкращі роки – шануй їх; дружба – цінуй її; гідність – май її». 

З метою розкриття в учнів власних потенційних можливостей, нахилів і здібностей кожен учитель, формулюючи виховну мету заходу,   враховує критерії виховних досягнень учнів відповідно до їх вікових особливостей, зазначених в «Основних орієнтирах виховання», варіює форми і методи діяльності, моделює різні форми проведення заходів, адже, крім знань, випускнику школи необхідно набути таких компетентностей, які дозволять йому успішно адаптуватися в соціумі, знайти свою справу, стати справжнім професіоналом, гарним сім’янином.

Виховання учнів у школі здійснюється в контексті громадянської та загальнолюдської культури, охоплює весь навчально-виховний процес і реалізується у процесі організації:

·        навчально-виховної діяльності;

·        позаурочної та позакласної діяльності;

·        позашкільної освіти;

·        роботи органів учнівського самоврядування;

·        взаємодії з батьками, громадськими організаціями, державними установами.

Класні керівники   у процесі виховання постійно залучають учнів до активної  діяльності, пропонують їм самостійно вирішувати проблеми, навчають  наполегливості в досягненні мети, умінню відстоювати свої погляди, створюють у класі творчу атмосферу. Принцип національної спрямованості, закладений у «Основних орієнтирах», дозволяє сформувати національну самосвідомість, виховати любов до рідного краю, свого народу, шанобливе ставлення до його культури. Вже з молодших класів діти знайомляться з основними символами держави, вчаться їх поважати. В ході бесід, рольових ігор, інших форм проведення заходів, учні молодшої ланки подорожують по країні, дізнаються про цінності свого народу, його культуру та історичне минуле. В практиці класних керівників – розпочинати робочий день в класі з виконання Гімну України.

 Вся виховна робота в школі підпорядкована вищезгаданій проблемі. Ця робота прослідковується, починаючи від планування виховної роботи до її структурних частин. Тобто при проведенні загальношкільних заходів, засідань методичного об’єднання класних керівників, шкільного парламенту, бібліотеки, гурткової роботи та музею. Педагогічний колектив вважає, що вирішальну роль у розвитку маленької людини відіграє дух школи з її цінностями, традиціями в спілкуванні, відтінками стосунків. Про це свідчать як зовнішній вигляд школи

( немає стандартної дошки з написом, а своя – особлива, зроблена з національним колоритом), так і внутрішній. Педагоги працюють під девізом: «Школа для дітей, а не діти для школи». 

         Школа намагається поважати особистість кожного учня, його індивідуальні життєві цілі, запити і інтереси, створює всі можливі сприятливі умови для його самовизначення та розвитку. Педагогічний колектив орієнтується не тільки на підготовку виховання до майбутнього життя, але і на забезпечення повноцінного переживання кожного вікового етапу: дитинства, отроцтва і юності.

         В процесі формування особистості, а отже і підростаючих поколінь, найефективнішими є шляхи пізнання від рідного до чужого, від близького до далекого, від національного до планетарного, світового.

         Враховуючи важливість народного календаря педагоги будують свою роботу так, щоб глибоко знали його зміст та духовний потенціал. Уже з початкових класів закладається той фундамент, який дасть життєдайне коріння, що живить духовність, моральність, естетику кожного учня. Діти з задоволенням зустрічають зимові свята, які здебільшого спрямовані на підбиття підсумків минулого року, утвердження мрій, надії на наступний рік. При цьому прославляється життя, творча праця трудівника, його любов до Землі-годувальниці.

         Кожного року вже традиційним є свято Миколая, де діти залюбки приймають участь у театралізованих дійствах, виставах, а потім з нетерпінням чекають гостинців від святого. Учні середніх та старших  класів готують Андріївські вечорниці. Особливо відповідально діти підходять до Новорічних свят. В практиці  - щорічне святкування Щедрого Вечора, коли від господи до господи у святковому вбранні ходить група учнів-колядників. З великим душевним піднесенням, пройнявшись тайною красою дійства, щедрують учні всім добрим людям села, благодійникам школи.

         За останні роки всенародним святом стало 22 січня – День соборності України. В школі проводиться багатогранна робота з питань вивчення учнями історичної події, що лягла в основу цього свята. Обов’язковою є година спілкування на цю тему, а улюбленою акцією – «Ланцюг єднання», коли кожен учень школи відчуває подих іншого, його підтримку та бажання бути разом в шкільній родині. Спеціально до цієї події учні вишили  прапор та Герб нашої держави, а педагог-організатор – текст головної пісні України.

 Свято зустрічі весни (стретіння) відзначається красивими життєстверджуючими звичаями, які мають виховний вплив на молодь. Цього дня діти співають веснянки, водять хороводи і що саме улюблене – в руках тримають випечені з тіста «голубки» та «жайворонки». Серед загальношкільних заходів можна назвати виставку малюнків «Я малюю весну», виготовлення і встановлення годівничок для птахів, походи на природу і т.д.

         Свято Великодня є одним з найбільших свят, до якого готуються діти. Випікання паски, розписування і фарбування яєць, веселі ігри, освячення в церкві святкових страв – все це надає незвичайності. До цього свята приурочена виставка писанок, вишитих рушників з символами Великодня, святкові програми. На заняттях гуртка з народознавства учні вчаться розписувати писанки, вивчають особливості та види писанкарства.

         Дуже важливим у виховному відношенні є День пам’яті (проводи) померлих людей, загиблих воїнів і, беручи участь разом з дорослими у вшануванні померлих, спогадах про їхні добрі справи, героїчні вчинки, діти проймаються повагою та любов’ю до своїх предків. Прибирання могилок, поминання своїх предків добрим тихим словом, глибока вдячність їм за добрі справи для роду і народу – все спонукає молодь до глибоких філософських роздумів над проблемами життя і смерті, добра і зла, миттєвості і вічності буття. Вшануванням пам’яті загиблих  воїнів - односельчан та воїнів, що звільняли село Хмельове від фашистських загарбників формується історична пам’ять, зміцнюється наступність поколінь, зберігається вдячність солдатам за сонячні дні і спокійні ночі. Обов’язковою є година спілкування до Дня визволення села (14 березня); лінійка Слави, літературно-музичні композиції, Вахта Пам’яті, покладання квітів, постійна турбота про належний стан біля святих місць. Силами учнівського та вчительського колективів біля пам’ятників завжди охайно прибрано та насаджено квітів. Традиційно перший та останній дзвінок і випускний вечір завершується хвилиною мовчання та покладанням квітів біля пам’ятників. Вже для наймолодшого учня школи ці місця стають святими. Звичними є акції «Милосердя», «Зірка пам’яті», під час яких волонтери допомагають ветеранам, вдовам, людям похилого віку. Хоч стан здоров’я ветеранів війни є таким, що близькі не погоджуються на зустрічі з учнями, знаходяться інші форми волонтерської  роботи, які покликані полегшити сільський побут воїнів.

Незважаючи на канікули, діти з великим бажанням готуються і беруть участь у святі Івана Купала. Треба відзначити, що це свято знайшло своїх палких прихильників серед односельців і вже стало доброю традицією збиратись сім’ями біля ставка, бути активними учасниками веселого дійства, що розгортається надвечір. Завдяки цьому учні глибше усвідомлюють і відчувають свою єдність із природою, красою рідного краю.

         Педагогічний колектив вважає, що дітей треба залучати до вирощення квітів на території школи. Роботи не припиняються навіть влітку, тому односельців і приїжджих приваблює краса, що створена руками дітей і дорослих. На великих ділянках буяють чорнобривці, сальвії, кани, петунії і т. д. Біля школи багато насаджених дерев випускниками закладу. Наші учні – вмілі садівники дубів у лісі, лип – на кладовищі та біля церкви. З любов’ю відносяться учні і до озеленення класних кімнат. Практично кожний клас обставлений вазонами з квітами, а силами шкільного парламенту озеленені всі три поверхи школи. По завершенню канікул дітей чекає Перше вересня, що знаменує початок нового навчального року. Традиційним у вересні кожного року є виставка квітів «Ці квіти тобі, Україно!», а остання була присвячена Міжнародному дню миру. Під час таких виставок діти вчаться мистецтву складати букети, вивчають народні знання про красу квітів, їхні цілющі властивості, готують вікторини про квіти. Все це формує в них доброту, ніжність, витонченість смаку, вишуканість, поетичність, ліричність, навчає вдало давати назви букетам, розвиває фантазію.

         Козацькою кашею та розвагами відзначається Свято Покрови. Заздалегідь діти вивчають козацькі пісні, готуються до конкурсно-розважальних програм.  

         Сформувати особистість з її кращими якостями допомагають і виставки, що вже стали традиційними в школі. Це – виставка декоративно-прикладного мистецтва «Я – українка!» В ній приймають участь всі працюючі члени колективу та дівчатка школи. На цій виставці рукоділля можна побачити різні техніки вишивки, роботи з бісеру, макраме, в’язані спицями та гачком вироби, м’які іграшки, аплікації і т.д. Нерідко серед робіт зустрічаються і роботи хлопчиків.         Інша виставка – це виставка композицій з природного матеріалу «Ах, ця осінь...». Фантазії та якість виконаних робіт покращується з кожним роком. Серед здобутків школи і оформлення актового залу. Разом з учнями та керівником гуртка «Українська вишивка» педагог-організатор втілили ідею створити картинну галерею з власноруч вишитих картин. До тематики підходили відповідально. На даний момент актовий зал прикрашають вишиті картини. де зображені українська хата, козацька бандура, дівчина-селянка, що вишиває, козак Мамай, текст Гімну України. Робота над цим проектом продовжується.

         Жодне свято не обходиться без символу України – рушника. Багато з дітей вишивають рушники самостійно. З рушниками освячують дітей на навчання в 1 класі, під аркою з рушників батьки виводять своїх дітей на випускному вечорі, з ним члени танцювального колективу танцюють величальні і т. д.

         Основне історичне покликання школи – виховувати народ, націю, продовжувати і розвивати національну освіту, культуру, мову. Виховання починається із засвоєння дітьми духовних надбань рідного народу – мови, усної народної творчості, всієї спадщини батьків, дідів.       Розуміючи, що культура народу твориться національною мовою, тобто українською, педагогічний колектив намагається показати її унікальність і неповторність.

Материнська пісня, бабусина казка, батьківська настанова, дідусева розповідь про героїчне минуле, духовний світ наших предків, історія рідного краю, природа, національні традиції і звичаї є тими пульсуючими, невичерпними першоджерелами, які живлять цілющою життєвою снагою серце і душу кожної дитини. Тому серед запланованих заходів можна назвати головні: день рідної мови, «Шевченківські дні», години спілкування про символи та символіку України, розповіді про українців, що прославили державу, про минуле та сьогодення нашого краю.  

         Треба відзначити, що народні традиції є могутніми засобами виховання в учнів основ моралі – совісті, гідності, честі, правдивості, справедливості, скромності, працелюбності і т. д. Формуючи в учнів основи народної моралі, ми одночасно формуємо і основи загальнолюдської моралі.

         Про українське козацтво значна частина сучасної молоді має поверхове і спрощене уявлення. Тому розповіді про козаків, їх побут, духовний світ, закони кодексу лицарської честі та звитяги діти слухають, затамувавши подих. Нагадує про подвиги козаків і портретна галерея «Гетьмани України», оформлена у коридорі. Залюбки учні беруть участь у змаганнях «Нащадки козацької слави», «Козацькі забави», «Олімпійське лелеченя» і т. д., адже відродження традицій фізичного загартування козаків забезпечило б зміцнення здоров’я дітей, значною мірою підірване наслідками Чорнобильської катастрофи та екологічною кризою.

         Неоціненну допомогу у вихованні дітей надає етнографічний музей школи, який очолює вчитель історії Шевченко З.Ф. Ідея народознавчого пошуку багато років гуртує наших дітей. Збір старожитностей, створення етнографічного музею та пошукова робота у різних напрямках історичної минувшини, - все це не за вказівкою чи з примусу, а за покликом душі, а часто з любов’ю.

         Музейна збірка етнічного профілю, що функціонує вже багато років стала не просто ілюстрацією справ давно минулих  літ. Кожен предмет: горнятко, Києво-Печерська Лавра на рушнику, Рушник єдності чи Дідух під образами – це нерозривний зв’язок поколінь, який слід берегти і передавати вихованцям. Оповіді, що звучать у стінах музею – не сухий перелік експозиційного матеріалу, а політ у магічний світ предків, для яких змістом життя була праця, символом життя – хліб, а найбільшим багатством – Земля. У своїй роботі керівник музею намагається максимально використати потенційні можливості експозиційного матеріалу як під час екскурсії так і уроків, святкових дійств, просто активного спілкування. Під керівництвом Шевченко З.Ф. діти почали писати перші нариси, які потім об’єднали у збірочку, давши їй назву «Про звичні речі». Теми народознавчих оповідань підказувало саме життя: «Ікона», «Дідух», «Коровай», «Окарина», «Стріха», і т. д.

         Щороку практично всі учні нашої школи відвідують витоки річки Кільтень. Під час таких екскурсій діти пізнають природу та історію краю, розчищають джерела, знаходять рідкісні рослини. Інакше джерело історії краю – криниця з промовистою назвою «Гайдайська», яку викопали ще козаки – гайдамаки. З неї пили воду подорожні, що їхали та йшли Чорним шляхом, який позначений на найдавнішій карті України.         Цікавими для дітей є екскурсії до могили жертв фашизму та історичної пам’ятки XVIIIст. – хреста, скинутого з церковного даху у часи комуністичного режиму. Не забувають діти і про місце невинно закатованих євреїв, яких було кинуто живими до криниці на території колишньої сільгосптехніки.

Насиченою була робота над проектом «Я – ми – родина – Батьківщина», основними завданнями якого було формування національної свідомості і людської гідності, любові до рідної землі; формування правової культури, поваги до Законів України, почуття громадянської відповідальності; формування в учнів гордості за свою школу, дбайливого ставлення до своєї держави; розвивати почуття громадянської гідності, громадянської мужності, громадянської діловитості.

Зважаючи на останні події на сході України, учнівський та педагогічний колективи переорієнтувалися на інші види діяльності. У школі відбулася зустріч з воїном, який перебував у зоні АТО (Черниш С.М.), напередодні  була проведена акція «Зігрій солдата», під час якої діти зібрали теплі речі, малюнки та обереги. Потім - з батьками пораненого бійця Бердника В.М., якому надали матеріальну допомогу, а до госпіталю, де лікувався боєць, поїхала скринька з листами та малюнками. Не залишилися осторонь і тоді, коли   допомоги потребував наш земляк Роберт Руслан, який дістав важке поранення. Всі працівники школи та діти взяли участь у акції «Врятуй життя пораненому», а мамі солдата передали кошти на лікування. Смачні гостинці, малюнки, обереги,    прапор України    від дітей села Хмельового та речі першої необхідності поїхали до бійців на Миколая. На жаль, сумною практикою стали хвилини мовчання за загиблими захисниками на першому уроці кожного дня.      Педагогічний колектив має тверде переконання, що школа повинна бути національною не за вивіскою, а за змістом і характером навчання та виховання, адже сьогодні ми прагнемо побудувати суспільство вільних громадян, громадянську, правову державу.  Як і інші, наш навчальний заклад покликаний навчати та виховувати таку молодь, яка була б спроможна активно включитися у всі сфери суспільного життя країни, забезпечити прогрес її становлення та розцінку, оволодіти позитивним досвідом старших поколінь і збагачувати його власними надбаннями, вміти захищати свою державу.

Отже, ціннісні орієнтації – одна з найважливіших характеристик особистості, вони висвітлюють активність людини, прагнення до самовдосконалення, рівень її досягнень, сподівань, тобто всі стосунки особистості з оточуючим світом значною мірою залежать від того, яким цінностям вона віддає перевагу: як ставиться до самої себе, тобто чи є власне “Я” людини цінністю для неї; чи цінує вона іншу особистість; чи є ціннісним її ставлення до держави, громадянином якої вона є; до природи, що її оточує; до сім’ї, яку вона має створити; до професії, яка забезпечить їй успіх у житті.

Завдання освіти полягає в тому, щоб допомогти молоді здійснити свідомий вибір суспільних цінностей і сформувати на основі їх стійку, непротирічну індивідуальну систему орієнтацій, здатну забезпечити саморегуляцію й мотивацію поведінки й діяльності. Ще один важливий висновок, який слід зробити, це те, що гідну дитину за підтримки сім’ї може виховати лише вчитель, у якого присутня громадянська гідність.

Література:

1.       Сухомлинський В.О. Вибрані твори: в 5т. /В.О.Сухомлинський, - К.: Рад. школа, 1997. - т.4. - 637с.

2.       Бех І.Д. Гідність як духовний геном особистості /І.Д.Бех//Педагогіка і психологія. - 2009. - №1(62) - с.76-89.

3.       Конституція України. Прийнята на п’ятій сесії ВР 28 червня 1996 року. – К.: Юрінком, 1996. – 80 с.

4.       Сухомлинський В.О. Людина – найвища цінність /В.О.Сухомлинський //Вибрані твори: в 5т. – К.: Рад. школа, 1976. – т.5.- с. 446-472.

5.       Сухомлинський В.О. Як виховати справжню людину /О.В.Сухомлинський// Вибрані твори: в 5т. – К. - Рад. Школа, 1976. – т.2. – с. 148 – 416.