Не зорі падають із неба, зірки ідуть у небеса!

     

66 років тому народився український композитор, поет, засновник української естрадної пісні Володимир Івасюк. Він прожив всього 30 років, але залишив після себе багато пісень (107), які стали його візитівкою. Відомо також, що ним написані 53 інструментальні твори та музика до кількох спектаклів.

       Він був справжнім українцем, дуже любив свою Україну і саме за любов до рідної землі поплатився своїм життям. Вперше за всі роки українська пісня зазвучала далеко за межами України, виборовши найповажніші титули. Так, наприклад, пісня "Червона рута"була визнана найкращою піснею 1971 року, а через рік найкращою піснею 1972 року стала пісня "Водограй".

       Володя не наслідував приклад тодішніх поетів, які на догоду Москві писали вірші про "єдиний радянський народ", а був бескомпромісним у своїх поглядах і вперто говорив,що він український  композитор. Він так і не написав музики до російських текстів. З великими потугами була випущена платівка-гігант, яка розійшлася вмить. Його любили,  ненавиділи, а талант молодого музиканта затьмарював багатьох.Його коротке молоде життя обірвалося, мов струна. За ту коротку мить, що він пробув на цій землі, після нього залишився гарний слід. Це його пісні, що не вмирають, а живуть у народі. Це приклад того, як треба жити, любити, вірити.

      24 квітня 1979 року Володя пішов із дому і більше не повернувся. Його понівечене з виколотими очима та перебитими пальцями тіло знайшли випадково далеко за межами міста. Офіційною версією смерті слідство вважало самогубство, але факти вперто говорили про інше. 11 квітня була закрита справа про смерть композитора, а тіло знайшли лише 18 квітня. Петля на шиї у Володі була зав'язана професійно, а тіло не мало слідів розкладання.

      Похорон Володимира Івасюка перетворився на протистояння, навіть існувала заборона йти на нього. Фактично, це була публічна страта української пісні. 

     23 квітня, (напередодні сумної дати)  про життєвий та творчий шлях композитора Володимира Івасюка розповідали члени шкільного парламенту. Звучали пісні Володі не тільки у авторському виконанні та його друзів, а й у виконанні учнів школи. Пісню "Водограй" заспівала Хищенко Ліна, "Баладу про мальви" - Чудновська Ліля, а "Червону руту" - Гросул Людмила. Мені приємно було спостерігати, що слова останньої пісні знали глядачі і підхопили її.Своє коротке життя Володимир Івасюк пропагував українську пісню, показував її самобутність, красу, відроджував любов   до української культури. Творчість цього справжнього сина українського народу заслуговує на пошану і глибоке вивчення його чималої спадщини.

О, люди, люди! Може, досить вже терпіння?

Трагічна смерть Володі кличе до спокути.

Одна надія на людське сумління,

Не маємо ми права, щоб забути

Поета, Композитора, Митця!

Пошли нам, Боже, віри, мудрості і сили

Дізнатись гірку правду до кінця,

І дати його пісні другі крила.
Найкращими крилами   буде пам'ять про недоспівану пісню Володі Івасюка!